Додано (2011-10-23, 15.53)
---------------------------------------------
"Ми раби, бо дозволяємо бюрократам ділити й нищити державу. Гаразд, якщо українська мова необов’язкова, що тоді нас об’єднуватиме? Якщо ділити, як пропонують, країну на своєрідні національно-культурні автономії, якою мовою спілкуватимуться між собою росіянин і угорець або кримський татарин і поляк?"

"Українці у своїй рідній країні живуть, як у гетто".

"Адже і наші владні мужі – такі самі раби, як і ми, й покірно служать російському націоналізмові. Нищачи українську мову, влада підточує саму можливість свого існування. Немає мови – немає держави".
Джерело: Таращук Петро Нація рабів / Петро Таращук // Український тиждень. – 2010. - № 14 (127). – С. 32

"Тільки ж прогинатися все одно не обов’язково. Навіть якщо це робиться «про всяк випадок»".

"«Коб не було рабів, цікаво чи з’явилися б тирани?» Борис Олійник".

"Колись геніальний київський поет Леонід Кисельов написав печально-іронічні рядки:
У голубей от голода пропала гордость:
Бери и руками голыми хватай за горло..."

"Радикальна зміна влади стимулює дух конформізму".
Джерело: Панченко Володимир Час пацюків / Володимир Панченко // Український тиждень. – 2010. - № 14 (127). – С. 14

"Якщо з-під духовних основ народу потрібно вибити опору, то починають паплюжити його пророків. Адже так легше переконати себе і світ у власній меншовартості".

"Держава, яка має таку мистецьку постать, як Гмиря, - велика мистецька держава".

"У листах [Бориса Романовича Гмирі до своєї дружини Віри Августинівни] вони звіряють одне одному найпотаємніше, а про любов пишуть з такою поетичністю, що й молоді закохані не змоглиб. Ця поема про любов, яку годі написати найталановитішому письменникові, якщо він не відчував того, що відчували ці двоє далеко не молодих роками, але юних у коханні людей".

"А ось із листа до дружини: «Ти не уявляєш, що за сім днів я проспівав чотири «Богдани» (тобто партію Кривоноса в чотирьох спектаклях «Богдана Хмельницького». – Авт.). При цьому співочому режимі це не тільки незвичайно, а й нетерпимо, але вирішується питання честі і досягнення нашої України, і тому треба співати і через силу»".

"Якщо культурні цінності, залишаються жити, не можна замовчувати їхніх творців".

"Сьогодні Гмирю у світі знають краще, ніж в Україні, задля якої він жив і творив. На жаль, на жаль…"
Джерело:Михайленко Анатолій «Йому не простили геніальності…» Публіцистика незалежної України: Хрестоматія – К., 2009. – 505 с. С. 261- 273.

"«Ну, що ж – вийшло… Молодці!» Тут усе по-нашому: пробилися поодинці чи в компанії через усі фінансові та бюрократичні труднощі – чудово; не пробилися – ми ж попереджали!"

"Тепер ми за все платимо – за експертизу, токсикологічні дослідження, клінічні випробування, навіть за видачу відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. На кого це розраховано?"

"Мій хірургічний «батько» І. М. Слєпуха любив парадокси: «Пам’ятай – медицина третя за точністю наука після хіромантії та богослів’я…»"
Джерело: Фурманов Юрій Хдо до нас із ножем?.. / Юрій Фурманов // Березіль. - С. 11-21

"Але це ніяк не означає, що амбіції українського президента є синонімом національної гідності, а інтереси його особисто та його групи дорівнюють національним інтересам. Вони можуть хіба що збігатися на окремих ділянках, не більше".

"Платформою для тиску, власне, й має стати патріотизм, якщо розуміти його як захист інтересів громадянина, а не інтересів еліт".
Джерело: Макаров Юрій Тому що патріот? //Український тиждень. – 2011. – № 38

"Давня назва Індії – Бхата. Дивовижно-містична країна. Країна махараджів і йогів, таємничих культів і вражаючих ландшафтів, старовинних храмів і монастирів. Країна, в якій мирно вживаються різні духовні школи і різні релігії".

"Вислів Саї Баби: «У багатьох країнах древня культура зникла багато років тому. Лише культура Бхарати збереглася з давніх часів до наших днів. Причина? Божественні корені цієї культури дійшли до серця землі і остаточно вкорінилися там. Цю культуру підтримує сама божественність»".

"Якщо хтось мислить, що тільки через молитву можна з’єднатися з Богом, то він глибоко помиляється. Виконання своїх обов’язків на благо інших – це також служіння Всевишньому".

"Індія – це кольоротерапія під відкритим небом упродовж року. Завжди. Очі не втомлюються від поглинання насичених барв, які очищують, лікують і зцілюють. І, що дивовижно, це ніколи не набридає. Можна годинами спостерігати за чудернацької форми рослинами, квітами, небом".

"Це була єдина в світі мова, яка не підлягає перекладу: мова материнського серця".

"Будда – це не ідол, це нагадування нам, ким ми можемо стати, якщо будемо духовно вдосконалюватися".
Джерело: Семеняк Валентина Чорнобривці з Гімалаїв / Валентина Семеняк // Березіль. – 2007.- № 7, 8. – С. 141-158.

Додано (2011-10-23, 15.58)
---------------------------------------------
"Про наслідки судити не нам — наша справа, як казала (по-моєму, куди розумніше за Камю, хоч і не так "софістиковано") французька-таки акторка Марі Льоран, "робити добре, хоч би що там говорилося": тільки тоді ми працюємо, в остаточному підсумку (читай, "на довгій дистанції") на врятування життя — байдуже, в якій саме формі. Ну, а по-друге — по-друге, все значуще, чому ми були свідками, має бути зафіксоване: інакше ніколи не дізнаємося — не тільки, кому саме завдячуємо життям, а й що взагалі комусь-то чимось завдячуємо (життя ж без вдячности — таки збіса паскудна штука...)".

"Я не згадала про ще одну важливу обставину: вже дівчинкою я знала, що належу до нації, котра завдячує літературі самим своїм існуванням. В цьому нема нічого спеціально нового, ані надзвичайного: колоніальні народи не мають власної історії. Вся енергія їхнього чину тратиться на достосування до умов, нав'язаних їм іззовні, і чи не єдиною продухвиною для згніченої колективної чуттєвости залишається мова".

"Забагато подій трапилося на віку одного покоління, щоб дати нам хоч якийсь шанс похопитися ввести їх у внутрішній код людських почувань. Бо ж почування куди вимогливіше за думку, воно потребує куди більше часу, аби сформуватись і визріти. Коли темп ґлобальних перемін прискорюється до навального, а екран вістей із прибутною швидкістю миготить усе новими й новими кадрами, людська психіка переходить до захисту — відгороджуючись від усякого допливу новин, який, не бувши засвоєним емоційно, загрожує їй розладом".

"У висліді живемо в стані якихось перманентних почуттєвих викиднів: ані любити близьких нема коли, ані дорогих небіжчиків оплакати, — зате дедалі, то більше оплакуємо власну безмежну самотність".

"Веж із слонової кости більше не існує — нема їх де притулити".

"Бути іронічним для митця стало важливіше, ніж бути щирим. Та й що воно таке, щирість, у кінці століття масових убивст і масової брехні?.."

"А що літературна історія ХХ століття не раз засвідчувала, як власне втрата цього змислу прирікала навіть незаперечно великих поетів на поступовий занепад таланту, і той починав розсипатися просто на очах, стрімко й невідворотно, наче незамешкана будівля, то наважуся припустити: змисел правоти важить для поета не менше, аніж сам талант".

"Поети, як відомо, наділені хистом коли не передбачувати, то принаймні передчувати – зокрема й історичні катаклізми".

"Коротко кажучи, якщо в прозі автор переважно пише те, що знає, у поезії він фіксує те, що чує, - різниця колосальна. Тому поети, взагалі-то, не варті титулу «письменників» у строгому розумінні слова. По суті, вони виступають лиш чистими органами мови, - тим чистішими, чим ліпші з них поети".

"Інші літературні жанри можуть собі з плином історії виникати, розквітати й занепадати, але поезія, хай яка текуча і мінлива у своїх формах, пребуде допоки, допоки люди – людьми".

"Поезія – це обіцянка визволити (навіть якщо слугує для визволу виключно самих поетів!): вона дарує людині надію, що життя «в принципі», засадничо може бути опановане – хай не цілком, хай би лише у своїх найзначущіших хвилинних проблисках (звісно, це також ілюзія, адже, хоч як ревно силкуємося вполювати ті самоцвітні хвилини в словесний невід, здебільшого вони нам таки вислизують…). Надія, проте, залишається – а в остаточному підсумку, тільки вона і важить".

"Адже, ледь не все, пов’язано з тайною, нині владно посіли й успішно спрофанували масова культура й медіа. Всепроникні й усюдисущі, вони торгують вищезгаданим «вогнем буття» гуртом і вроздріб, доставляють його в лискучих кольорових обкладинках на полиці супермаркетів, упаковуючи й перев’язуючи, мов подарункові цукерки, у романи жахів, у екранізації творів Кастанеди, у розважальні документальні серіали про відьмацтво, про знахарство, про віртуальну реальність, про полтерґейст і бозна про що ще, тож найменший натяк на будь-яку «тайну» нині закономірно сприймається з більш ніж підставною підозріливістю, а такі слова, як «душа», деінде поза церковним муром звучить у кращому разі кумедно (у гіршому – просто непристойно)".
Джерело: Забужко Оксана Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика. – 3-є вид., доповн. – К.: Факт, 2006. – 352 с.