Мій факультет - Навчальний форум
|
Мій факультет
| |
| Iren | Дата: Субота, 2011-10-15, 23.25 | Повідомлення # 1 |
 Підполковник
Група: Администраторы
Повідомлень: 108
Статус: Offline
| Есе-колаж студентського бачення рідного факультету.
|
| |
| |
| Лера | Дата: Неділя, 2011-10-16, 17.17 | Повідомлення # 2 |
 Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 17
Статус: Offline
| 5 поверхів щастя
З першого по пятий верує студентське житття нашого ФФЖ. Та мій пункт призначення розташований на четвертому поверсі (ближче до рідної кафедри). За ці роки відбулося багато. З одного боку це здобуття різних знань, а з іншого - пізнання людей, стосунків, себе... Університетське життя відкриває для молоді багато перспектив, однак тільки від особистості залежить їхня реалізація. Це правда, як не крути. Особисто для мене цей період став стверджувальним. Це стосується і мого світовідчуття, і позицій, і думок, і ставлення до людей і т.д. Це певний проміжний тунель між юнацтвом та дорослістю, це своєрідний тренажер для стимулювання мозку, це... За 5 років на факультеті я зустріла нових друзів, свого Васі:)ка ...
Як би там не було, головне, що все було!!!
|
| |
| |
| Nadia | Дата: Неділя, 2011-10-16, 17.28 | Повідомлення # 3 |
|
Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 6
Статус: Offline
| Ми- частина факультету
Дитсадок, школа, університет - це етапи дорослішання людини, етапи саморозвитку і пізнання себе. Факультет відкрив для мене нові грані життя. Я відчула себе частиною чогось великого - частинкою студентства.
Пам"ятаю себе на першому курсі. Ми всі тоді були налякані, великими очима дивилися на все, що нас оточує. На одній з перших пар одна з викладачок нам сказала: Забудьте те, що ви знаєте зі школи. Ви всі нулі, абсолютно всі нулі. Хтось, може, 0,1, але це вже взагалі геній. Преляканих першокурсників ці слова налякали ще більше.
На другому курсі ми були щасливими ідіотами (уже не нулями), на третьому - сумні ідіоти (адже вже стигли побувати на практиці і зрозуміти, що таке журналістика насправді). Факультет - це щось більше, ніж просто люди, це неоціненний досвід.
Довгих років життя тобі, рідненький мій факультет!
|
| |
| |
| pimenok | Дата: Неділя, 2011-10-16, 18.59 | Повідомлення # 4 |
 Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 19
Статус: Offline
| Шлях, довжиною у 5 років
Несподівано швидко промайнув час, відведений нам на навчання в університеті.З одного боку-це ж цілих 5 років,не так уже й мало,а з іншого-це лише невеликий проміжок часу в історії нашого університету.Було б занадто банально сказати, що за роки навчання на факультеті філології та журналістики я багато чому навчилася. Так,чомусь навчилася, а щось так і лишилося для мене незвіданим.
Дуже б хотілося,якби страх сесії та різноманітних заліків і залишився найбільшою проблемою у моему подальшому дорослому,самостійному,без пар та перерв житті.
|
| |
| |
| User | Дата: Неділя, 2011-10-16, 21.43 | Повідомлення # 5 |
 Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 44
Статус: Offline
| За тебе!
Мій факультет – це не тільки його стіни з газетами, розклеєними по всім поверхам і цікаві оголошення про те, куди можна поїхати, на що подивитися, що послухати, щоб «просвітитися» ( адже саме на це працює наш університет), це ще й люди і події, які змінили мій світ, які й досі його змінюють і мене у ньому.
Факультет мій, а я – його. І на цілих п’ять років ми зв’язані з ним путами співпраці і взаємної, сподіваюся, симпатії. Ці «п’ять поверхів», які стали рідними, збагатили і дуже змінили моє світобачення.
Немає слів. Я й досі дивуюся тому, як так можна бути закоханим у те, що викладаєш. Думаю, не варто розписувати заслуги викладачів, які живуть тим, що створюють. У кожного викладача на будь-якій кафедрі , якому випала нагода мені щось викладати, своя заслуга у моєму «просвіщенні». І за це ВАМ ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ.
Якою ж диковинкою для мене стало те, що викладачі до тебе звертаються на «Ви», що не прагнуть тебе вколоти й засоромити, якщо не вивчиш предмет. Від такого ти, першокурсник, починаєш розуміти, що ти щось значиш у цьому світі. Ти зможеш все… Так здавалося тоді, так нечасто здається і тепер.
Трьохразовий вступ до університету говорить устами моєї матері: «Значить, легко вчитиметься!» На моє «ага» приходить відчуття щастя у нас обох.
Нові обличчя, нові знайомства..! Робота для газети «Меридіан», яка на підготовчих курсах здавалася такою недосяжною, виявилася справжнім задоволенням.
Почалося зовсім нове життя, не схоже, яке було там, у школі. Приємно дивувало те, що викладачі сприймали нашу групу не інакше, як друзів. Перша пара, перша сесія, перша практика. Ось і диплом бакалавра! Дивно, що так швидко. Цьому дипломові передували радість від цікавої пари, щастя від складеної сесії, задоволення від того, що знаходиш нових цікавих друзів – це маленьке життя, назва якому студентські роки. Звідси ти починаєш дорослішати, бити лоба і якось по-новому дивитися на людей, на життя, на те, що тебе чекає. Найбільше «шишок», думаю, у кого як – від практики та від бакалаврської роботи. Це тест на дорослість, на мудрість, на витривалість. Чомусь мені сумно писати це ессе, радісного настрою ніяк не виходить. Нам залишилося якихось ще півроку, щоб почати набивати «шишки» поза університетом, і їхня кількість залежатиме від того, як ми склали той самий тест на дорослість тут.
Мені імпонує те, що двадцятирічні студенти ще досі від викладачів чують звертання «діти» з такою любов’ю і повагою, що просто мурахи по шкірі(!), мені імпонує й те, що мої одногрупники змінили моє життя, додали яскравих барв. Всі ми такі різні. Багато серед нас таких талантів, що й не придумати.
А пам’ятаєте, сосиски на вогнищі, ветеранів у музеї, «Список Шиндлера», пари, зовсім далекі від нас – статистику, економіку? Господи, ми все це пережили?! А я пам’ятаю, дівчата ваше «все буде добре», воно часом так допомагало. Спасибі. А пам’ятаєте, відзнятий фільм про кіровоградську пресу? Пам’ятаєте школу молодих журналістів? Пам’ятаєте, перше весілля у нашій групі й перше народження? А пам’ятаєте наших два, на вагу золота хлопців, які вміли розрядити обстановку і повеселити?
Скільки разом пережитого, радісного, цікавого. Ці п’ять років – приклад того, як у яскраві барви можна розфарбувати життя одне одного, як можна навчитися в одне одного. Як толерантно вести дискусію й не побитися, як працювати колективно, навчитися азам дорослого життя й визначитися з тим, що ти хочеш від життя. Мені уявляється, що університет – це старий мудрець, який веде за руку, коли ще закриті очі, й пропонує тобі варіанти, як треба вчинити, куди піти працювати, що зробити, що не зробити, а ти вирішуєш…
А знаєте, так приємно усвідомлювати, що наша група таки спромоглася зробити щось для ФФЖ! І що нас, може, згадають! А ми обов’язково згадаємо нашу рідну кафедру.
Спасибі факультету за теплий прийом і незабутні роки бурхливого самовдосконалення. Спасибі кожному за гарну компанію й цікаві розмови, за філіжанку гарячої кави на швидкоруч у буфеті, за цікаві відрядження на Олімпіади, за матеріали, які переборювали творчі муки, за матеріали, які мусили писатися, за школу життя! За тебе, мій факультет!
|
| |
| |
| Весна | Дата: Неділя, 2011-10-16, 22.18 | Повідомлення # 6 |
|
Сержант
Група: Пользователи
Повідомлень: 30
Статус: Offline
| Студенти
Слово «студент» походить не від латинського studeo — ретельно вивчений, а від цілого синонімічного ряду: замучений, невиспаний, вічно голодний… Велика відповідальність лежить на цій верстві населення встигнути учитися, бо це ж головне завдання студента, бачити світ, бо коли ще буде така нагода, і просто відпочивати, бо ми ж молоді.
Факультет філології та журналістики розрахований на сірих мишок, які вічно чимось заклопотані, тянуть у свою нірку ксерокси, пишуть величезні конспекти та читають, читають і ще раз читають… Як при цьому можна встигати опрацювати всі самостійні, приготувати їсти, допомогти батькам, зустрічатися з хлопцем/дівчиною, попліткувати, переглянути каталоги косметики, зробити стильну зачіску, макіяж, прибрати в кімнаті, прикупити нові речі, скинути нову пісню, написати курсову, доглянути кімнатні рослини, зробити пірсінг, вийти заміж, народити дитину, купити квартиру і, звичайно, почитати щось для себе! Але це не межа наших студентів вони ще можуть підпрацьовувати, або ж кожного дня їздити додому за 50 кілометрів, неспати до 5 години ранку пишучи 50 словників у останю ніч, верстати газету, яка мала б вийти на минулому тижні і багато чим ще займатися. І де лишень береться енергія на це все!
Отож, давайте з’ясуємо ми справді такі сірі чи ж «кольорові миші» як у Ліни Костенко. Коли нам вимикають світло ми не лягаємо спати, а беремо ліхтарик і продовжуємо читати, класифікацію приголосних звуків читаємо як молитву на ніч, а Ковтюх, Тимошика, Аракіна кладемо під подушку аби і в сні повторювати свої Біблії. Це схоже на якийсь факультет заучок і тут таки тхне сірістю, непримітністю! Проте ми встигаємо організовувати навіть сімейні пари в групах, піднімати демографічний рівень в країні, перемити кісточки всім викладачам, побувати на всіх моднячих дискотеках, «залишити слід» після себе у 506 аудиторії, сподіватися на чудо — непитання, сходити в чоловічій туалет, бо в жіночому надто велика черга, «випадково» забути про першу пару в понеділок. О, справді тут відчуваються барви!
Але студенти — це особистості, які, на жаль, так часто страждають, плачуть, бо це лишень перші спроби стати на доріжку непростого самостійного життя, скільки ще буде далі поразок, ворогів і так хочеться трішки розуміння і тепла…
Ми інколи надягаємо маски веселощів, хвороб, співчуття, розуму, але за цим всим ховається душа справжнього філолога, журналіста, яка кольору веселки!
|
| |
| |
| Скорпіончик | Дата: Неділя, 2011-10-16, 23.02 | Повідомлення # 7 |
|
Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 6
Статус: Offline
| Ніби випадково, але саме там…
Мій факультет – це місце, де не тільки проходить 5-й рік мого навчання. Це місце, що дуже багато значить для мене. Я потрапила сюди випадково, але потрапила саме туди. Туди, де тебе на кафедрі вислухають як рідну дитину, дадуть пораду, не дозволять впасти духом. Саме так – не дозволять. Це місце, де завідувач кафедри назве тебе дитинкою, а куратор твою групу – ясельною. Де викладачі на першому курсі жартома налякають тебе кулінарним технікумом, а потім дадуть зрозуміти, що ти дійсно багато чого вартий. Де вони розкажуть тобі зовсім ненароком ким мріяли стати, як їх називають вдома, які малі бешкетники їхні діти. А потім, зашарівшись, продовжуватимуть далі розповідати лекційний матеріал.
Деякі їхні слова, здається, важливі за мільйон лекцій і мільярд практичних. Викладачі нашої кафедри дуже вплинули на мій світогляд, зміцнили мої позиції щодо тих чи інших речей. Тут навчають жити. Не повчають занудними фразами, ні. Саме навчають. Тут гуртожиток витренерував мене до самостійного життя, а моя найсильніша на факультеті група була стимулом не бути гіршою, намагатися підтягуватися до рівня сильніших.
Але були не тільки перемоги, а й поразки. Тут мене ще раз переконали, що справедливість річ відносна і не всім дозволена. Що іноді тебе можуть образити, навіть не помітивши, що тобі від цього стало дуже боляче… Втім, кожен має сам розуміти, що залишатися людиною значно важливіше, ніж знати всі правила правопису, розбиратися в газетних жанрах та вміти гарно говорити перед начальством.
Мій факультет, це місце, де я знайшла свою долю. Ніби випадково, але в саме в той момент, коли в сім’ї сталася трагедія і так необхідна була підтримка. Створити сім’ю, знайти справжніх друзів, отримати диплом фахівця, познайомитися з багатьма цікавими людьми і просто навчитися завжди бути самим собою – хіба замало для неповних п’яти років навчання на цьому факультеті?!!
|
| |
| |
| Natalia | Дата: Вівторок, 2011-10-18, 23.57 | Повідомлення # 8 |
|
Майор
Група: Проверенные
Повідомлень: 87
Статус: Offline
| Quote А пам’ятаєте наших два, на вагу золота хлопців, які вміли розрядити обстановку і повеселити?
User, як же інакше?
|
| |
| |
| User | Дата: Понеділок, 2011-10-24, 20.53 | Повідомлення # 9 |
|
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 44
Статус: Offline
| 
|
| |
| |
|
