Додано (2011-10-23, 17.52)
---------------------------------------------
Ой Дніпро, Дніпро...

Загальновідомо, основна водна артерія нашої держави є найбільш техногенно навантаженою. Саме в басейні Славути розташовані найпо¬тужніші металургійні, хімічні та інші підприємства, котрі скидають у ньо¬го неочищені стоки. Тож і закономір¬но, що дніпровська вода відповідає лише третьому-четвертому класу якості, а на певних відрізках - чет-вертому-п'ятому й навіть шостому. Довідка для непосвячених: lll~IV клас означає «забруднена», IV~V -«брудна», VI - «дуже брудна»
Найгіршу ситуацію спостерігаємо в басейнах нижньої частини Дніпра, Сіверського Дінця, на річках Приа-зов'я, окремих притоках Дністра й Західного Бугу. їхню воду фахівці класифікують як «дуже брудну». Тобто таку, що потребує глибокого складного очищення. А застосовува¬ні вітчизняні технології водопідго-товки здатні довести вихідну воду до рівня показників безпеки лише в то¬му разі, коли перша відповідає ви¬могам І (!) класу. (Чи слід нагадува¬ти, що сьогодні ми практично не ма¬ємо технологій цілковитого оздоров¬лення води?) Одне слово, можемо тільки уявляти, яка гримуча суміш витікає з наших кранів... Утім, в Укра¬їні відсутній навіть стандарт на сту¬пінь корисності питної води для здо¬ров'я. Вона оцінюється рівнем ризи¬ку ~ тим, наскільки вона небезпечна або безпечна. Якщо питна вода слабко мутагенна чи взагалі не мутагенна, тоді все гаразд. А ось чого справ--слід очікувати в майбутньому людині, котра систематично використовує знезаражену хлором НЮ, _ це вели¬ке запитання. Проте відповідають на нього не держстандарти, а наш орга¬нізм - ясна річ, аж ніяк не поліпшен¬ням свого стану.
Принапдно зауважимо: окрім то¬го, що весь цивілізований світ уже давно відмовився від знезаражуван¬ня хлором і перейшов на біологічне очищення, там під час водопідготов-ки застосовують дуже просте техно-логічне рішення - всі води (каналіза¬ційні, промислові, отримані з інших джерел) очищують окремо. А в нас їх змішують, хоча йдуть вони по різ¬них мережах, і лише після цього по¬чинають готувати до вживання. Є потреба пояснювати, як негативно це впливає на якість кінцевого про¬дукту та наскільки дорожчою стає вся технологія очищення? Вітчизняні екологи вже неодноразово намага¬лися втовкмачити відповідним служ¬бам: згадане вище технологічне рі¬шення не потребує значних витрат, а користь від нього величезна. Однак в Україні такий варіант чомусь навіть не розглядається Та й біологічне очищення впроваджується надто мляво...
За даними Держкомводгоспу, 69,1% проб, узятих з місцевих во¬дойм, показали: вода не відповідає бодай за одним показником санітар¬ним нормам і правилам. Виявляєть¬ся, взагалі переважна більшість річок і водойм, із яких забезпечується пот¬реба держави в цьому життєво важ¬ливому ресурсі, є екологічно небез¬печними. Відхилення в них якості во¬ди від норми сягає 70-80 відсотків.

Додано (2011-10-23, 17.55)
---------------------------------------------
Не пий, Івасику, з колодязя
Сьогодні вже 1200 населених пун¬ктів України не можуть користуватися місцевими джерелами та змушені споживати привозну чи частково при¬возну воду. Ви придбали хатинку в се¬лі неподалік від Києва? І радієте, що в дворі є колодязь? На вас чекає гірке розчарування. За словами директора Українського державного науково-дослідного інституту «УкрВОДГЕО» Сергія Размєтаєва (м. Харків), не ли¬ше неподалік від столиці, айв усій столичній області вельми небажане використання поверхневих вод і під¬земних неглибокого залягання для питного постачання без додаткового очищення.
Найкатастрофічніша, вважають екологи, ситуація на сході країни. Обсяги використання води для про-мислових цілей тут величезні, від¬повідно такі само й обсяги скидання стічних вод. А запаси питної води дуже обмежені. Фахівці констату¬ють у цьому регіоні наявність cправжньої екологічної катастрофи. І на підтвердження наводять цифри. Як¬що в середньому по Україні викиди забруднених стічних вод без очис¬тки до поверхневих водойм і під¬земних горизонтів становлять від ЗО до 35 відсотків, то, приміром, у Дніпропетровській області - усі 65%. а в Донецькій - 55%. Дуже складна ситуація в Миколаївській, Одеській і Херсонській областях, а також на континентальній частині Кримського півострова. Досить ви¬сокий рівень забруднення морсько¬го узбережжя Одеси, Севастополя. Скадовська, Ялти та Керчі Це, до речі, пов'язано як із розвитком пор¬тів, так і з відсутністю очисних спо¬руд для промислових і побутових вод. котрі скидають у брудному вигляді прямісінько в море.
Упродовж багатьох років Всеук¬раїнська екологічна ліга (ВЕЛ) на практичному природоохоронному й законодавчому рівнях здійснює за¬ходи, спрямовані на збереження водних ресурсів нашої країни, поліп¬шення якості питної води. Одним з останніх здобутків цієї громадської організації в боротьбі за чистоту довкілля стала карта «Екологічна си¬туація та стан питних вод в Україні» (свій вагомий внесок в її розробку вклали вже згадуваний «УкрВОД¬ГЕО», Інститут гідротехніки та меліо¬рації й Інститут географії НАНУ). ВЕЛ випустила карту не лише з метою по¬ліпшення інформування населення проте, яку воду споживають сьогод¬ні мешканці різних регіонів. Екологи щиро сподіваються: цей їхній крок урешті-решт змусить державу по¬вернутися обличчям до водної проб¬леми, усерйоз зайнятися їі розв'язанням.

Додано (2011-10-23, 17.56)
---------------------------------------------
На думку Степана Вадзюка, ди¬ректора Інституту медико-екологічних проблем при Тернопіль-ському державному медичному університеті, розпочати можна бу¬ло б із запровадження кримінальної відповідальності за забруднення во¬ди та величезних штрафів. А сьогод¬ні вітчизняним промисловцям знач¬но дешевше заплатити штраф, аніж встановлювати на підприємстві очисні споруди. Кардинально проти¬лежна ситуація на Заході. Там плата за забруднення навколишнього се¬редовища така висока, що вироб¬ництво стає мало не золотим. До то¬го ж цілком очистити забруднену, а тим паче дуже забруднену воду, го¬туючи її до вживання, навіть із допо¬могою найсучасніших технологій не¬можливо. Виходить, легше усунути причину, а не боротися з наслідками.
То чи залишилися ще на території нашої вітчизни місця, де можна спо¬живати воду, не очікуючи згубних наслідків для найсприялтливіша ситуація з запасами та якістю питних вод сьогодні в Західній Укра¬їні - Закарпатській, Івано-Франків¬ській, Чернівецькій і Львівській об¬ластях (за винятком територій нав¬коло міста Львова, що вже зазнали істотного техногенного забруднен¬ня). Це зумовлено не лише менши¬ми темпами, порівняно з іншими ре¬гіонами, розвитку промисловості, а й тим, що місцеву воду видобувають з глибоких водоносних горизонтів, над котрими - потужний шар грунтів і скельних порід. Проте далеко не всі ми живемо на заході країни. Тому наші співвітчизники, котрі дбають про своє здоров'я й мають відповідні статки, споживають бутельовану во¬ду. Але й із нею не все гаразд на рід¬них теренах.
Де гарантія, що, купуючи роз¬фасований продукт у магазині, ви не наразитеся на звичайнісіньку водогінну? Добре, коли її ще буде додатково очищено... Із 290 підзем¬них мінералізованих джерел, звід¬ки українські підприємства беруть «сировину» для бутелювання, дер¬жавним стандартам якості відпові¬дає трохи більше 40. Висновок на поверхні: лише окремі українські виробники мають доступ до еколо¬гічно чистих регіонів і в змозі роз¬фасовувати воду в ємності в її при¬родному стані. Найкраща міне¬ральна вода, близька за своїм хі¬мічним складом до плазми крові людини, це знаменита «Моршин-ська». Вона наразі в нашій державі єдина, що відповідає вимогам до природних вод, сформульованим у директиві Європейського Союзу.

Додано (2011-10-23, 17.59)
---------------------------------------------
«Доместосу»
в склянці не бажаєте?
Хтось із батьків моїх шкільних друзів розповів історію про відвідан¬ня японською делегацією однієї з ки¬ївських водоочисних станцій її доб¬лесний начальник, демонструючи гостям, яка чистісінька вода подаєть¬ся жителям столиці, набрав склянку з резервуару ще не очищеної рідини й на очах у переляканих капіталістів випив її. Щоправда, потім тихцем нейтралізував свій широкий жест склянкою оковитої. Було це кілька десятиліть тому.
Можу побитися об заклад, сьо¬годнішні очільники столичних водо¬очисних споруд не те що не нава¬жаться повторити сумнівний подвиг радянського колеги, а й навряд чи споживають навіть кінцевий продукт своєї праці.
Хіба комусь спало 6 на думку, узявши з природного джерела воду, продезінфікувати її, скажімо, «До-местосом» або іншим хлоровмісним препаратом, а потім випити? Аб¬сурд, скажете ви. І матимете цілко-
виту рацію, бо отриманий продукт -надзвичайно шкідливий для здо¬ров'я. Водночас чимось на кшталт змальованого й забезпечує нас сис¬тема централізованого водопоста¬чання, котра послуговується основ¬ним знезаражуючим засобом в Ук¬раїні - хлором. Витрата цього отрут¬ного окислювача залежить від вмісту у вихідній воді органіки, мікробів, пестицидів, радіонуклідів і т.ін. У ре¬зультаті взаємодії з ним утворюють¬ся сотні небезпечних хлорорганічних і хлорнеорганічних сполук, які, пот¬рапляючи в людський організм, «збагачують» його хворобами, за¬безпечують передчасне старіння та втрату працездатності.
Чи відомо вам, що внаслідок вживання неякісної води щороку на Землі помирає близько трьох з поло¬виною мільйонів осіб? І з Україні з ті¬єї само причини почастішали випад¬ки спалахів небезпечних захворю¬вань _ вірусного гепатиту А, дизен¬терії та інших кишкових інфекцій.
За прогнозами фахівців, до 2020-го дві третини населення пла¬нети відчуватимуть дефіцит питної води задовільної якості. Цілком імо¬вірно, наша держава опиниться се¬ред таких «щасливчиків». Власне, ні¬чого дивного в цьому немає. Над¬мірне техногенне навантаження, по¬силене наслідками Чорнобильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко знизило якість вод-норесурсного потенціалу й також спричинило кризовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра. А саме ця річка, між іншим, забезпечує живлющою вологою дві третини населених пунктів нашої віт-чизни, або, ні багато ні мало, 35 мільйонів населення.
Ми з вами вийшли з води. Із нею-таки найтісніше пов'язана й уся наша подальша життєдіяльність. За¬гальновідомо, організм людини се¬реднього віку на 70 відсотків склада¬ється з води. А в склистому тілі ока її 99 відсотків Причому кожної півго¬дини вода в ньому повністю понов¬люється. Отож, можна сказати, що. поки ви читатимете наш журнал, то кілька разів сприйматимете його но¬вими очима. Чи не на часі по-новому подивитися й на водно-екологічні проблеми рідної країни? І всією гро¬мадою заходитися їх якнайшвидше розв'язувати.

Додано (2011-10-25, 19.18)
---------------------------------------------
Юлія Завадська

Основні біди християнської журналістики

Ми так часто звинувачуємо світських журналістів, що вони, не в’їжджаючи в тему, пишуть нісенітниці про релігію.

Кричимо про непрофесійність та стереотипне мислення.

А самі?

1. Збочена «високодуховність»

А самі не вважаємо за обов’язок бути професіоналами. Головне – «в Бога вірити».

- Допускаємо смішні граматичні помилки: плутаємо «и» та «е», не виділяємо комами складнопідрядні речення, взагалі не переймаємось розділовими знаками. А навіщо? Люди ж повинні «читати серцем», а не шукати помилки… А хто скаже, що наш текст низькосортний, той сам неправий , має «низький духовний рівень» і «мало молиться».

- Перенасичуємо наші матеріали релігійними словами і не думаємо про те, що звичайним людям (не таким «високодуховним», як ми) це заважає в сприйняті змісту нашого послання, а не навпаки.

А ми собі думаємо, що якщо замість коми не вставити «Ісус», а замість крапки – «Матір Божа» (у протестантів – «Алілуя, Амінь»), то наша стаття буде непобожною та безсенсовною.

- Я вже мовчу про жанри журналістики. Більшість наших писульок – це твори на вільну тему у середній школі, а не журналістські матеріали. Мінімум змісту, максимум моралізаторства.

Ну звичайно, нехай всі до нас прислухаються та навертаються, а якщо не хочуть, то «самі позбавлять себе благодаті». Ми ж розумні! Ми всім розкажемо, як жити! А хто з нами не погодиться, той сам неправий «непобожний» (має «низький духовний рівень» і «мало молиться»).

Ева Чачковска, редактор релігійного відділу щоденної польської газети Rzeczpospolita, яка викладала у мене релігійну журналістику, колись сказала: «Не потрібно писати на колінах, потрібно писати ДОБРЕ».

Якщо ці слова не стануть нашим гаслом, можливо, не основним, а одним з, то ми так і залишатимемось маргіналами.

2. Непошана до авторського права

Набридло, коли беруть матеріали і не вважають за потрібне посилатись, або, якщо вже посилаються, то не ставлять гіперпосилання, або, коли беруть перекладені тексти, то посилаються лише на першоджерело, з якого ми перекладали…

Між іншим,світські ЗМІ не були у цьому помічені, лише наші брати та сестри во Христі, колеги-християнські журналісти.

Ну не вірю я, що на мене та людину в іншій частині України одночасно прийшло осяяння і ми вибрали з купи іноземних сайтів та сотень матеріалів один і той самий, і однаково (слово в слово) його опрацювали. До речі, електронним перекладачем я не користуюсь, перекладаю «вручну» і намагаюсь вживати побільше синонімів.

Але стирити чужий матеріал – не означає вкрасти, якщо «ми працюємо на Славу Божу»…

3. Невміння сприймати критику та мислити тверезо

- Звинувачення у єретицтві кожного, хто насмілюється підняти руку на святе зробити зауваження.

- Переконаність у своїй високій місії, помазанні Господньому, унікальності та вищості над всіма не такими духовними смертними, та демонстрування це на кожному кроці.

Найпоширеніші фрази-відмазки:

«Ми працюємо на славу Божу, а не для людей, тому не мусимо подобатись людям».

«Ми не від світу цього, тому й методи у нас інші».

«Християнин має обов’язок читати християнську пресу».

«Нас ніхто не читає, тому що всі розбещені і сидять перед телевізором».

4. Відсутність постійного фінансування

Не завжди у церковних ЗМІ платять зарплату, а якщо й платять – то майже завжди невисоку. Отже, робота в основному базується на волонтерах та людях, які готові жертвувати заради доброї справи. Вимагати від них великого професіоналізму, можливо, не зовсім слушно, але це не значить, що потрібно відкинути будь-яку самокритику і бажання рости та вдосконалюватись.

P.S. Я знаю багатьох дуже добрих журналістів, що працюють у релігійних ЗМІ, захоплююсь їх роботою і сама від них вчусь. Хотілося б, аби їх було побільше, а описаних вище – поменше. Адже працювати на Божу славу - не означає кричати про це на кожному кроці, головне - якісно та з любов'ю виконувати свою роботу.

Ціна недбальства

«Оксана померла! Вчора поховала!», - прочитала я у повідомленні, яке прийшло на електронну пошту з Фейсбука.

«Звідки це?», - промайнула перша думка. І пригадалося, що це з групи, яку створила незнайома мені користувачка соціальної мережі, щоб назбирати гроші на лікування хворої сестри Оксани. Колись хтось, не питаючи, додав мене до цієї групи. Але я жодного разу так і не зайшла подивитися про що тут пишеться. Повідомлення зазвичай видаляла, не читаючи. Аж до цього дня. Постійно не було часу. Та й скільки різних повідомлень приходить щодня на пошту з багатьох соцмереж, це ще не рахуючи купи важливих особистих та робочих листів. Бо ж у світі кожної секунди стільки подій відбувається, за всіма не вгледиш.

Тепер же не пошкодувала робочого часу (нехай простить мене головний редактор) на те, щоби перечитати всю історію цієї жінки та її сестри, яка до останнього боролася за життя близнючки. І про страшний діагноз, і про те, що не вистачає грошей на лікування, і про ускладнення та метастази, і про безперервні страждання та неможливість заснути. А також кілька останніх, сповнених болю повідомлень про те, як Оксану виписали додому помирати, а сестра вирішила їй не казати, що жити залишилося мінімум – день, максимум – місяць. Поки читала, не покидала думка: невже усі ці місяці для мене важливішими були чергові політичні перипетії, прогноз погоди та світова економічна криза? Чому я цього не бачила раніше? Адже тут йдеться про безцінне життя конкретної людини. І справа навіть не у збереженні земного життя – хвороба була невиліковна. Але чому я хоча б не сказала сестрі Оксани, що не варто приховувати неминучу смерть, що ці останні дні важливі для того, аби впорядкувати стосунки з Богом, що це шанс, якого людину не можна позбавляти?

А скільки різних повідомлень, заглушені інформаційним шумом про «всесвітньо важливі справи», щодня проходять повз увагу… Уже місяць, як не відповіла другу на лист, кілька разів підряд проігнорувала прохання подруги поговорити через скайп, не знайшла часу піти з сестрою на каток. Неуважність, байдужість, неорганізованість? А може це недбальство, з якого ми сповідаємося під час кожної Літургії?

Тепер хоча б не занедбати молитву за душу Оксани – я перед нею завинила.