Сайт Ірини Ткаченко

Я цілую світ, у якому ти! Я його розлюбити не в силі!

Iren — Sat, 25 Feb 2012 09:29:33 GMT

Сьогодні у нас з Сергієм річниця - 6 років з дня одруження. Шість неймовірних років, багатих на відкриття, почуття, здійснення мрій, поцілунків, ніжності. Випробування, стреси, боротьба, робота, дисертації, діти, робота, бізнес, діти - і в такому коловороті ми ще досі зізнаємося один одному в коханні.
"Скільки років тебе кохаю, а закохуюсь в тебе щодня...", - так пише Ліна Костенко, її словами я так кажу тобі про свої почуття. З тобою осмілилася на експерименти, з тобою виховую трьох синів, з тобою мрію, тобою мрію, як добре, що була магістратура (пам'ятаєш, коли Леонід Васильович Куценко запитав, де ми познайомилися, на нашу відповідь "В магістратурі" він сказав:"А кажуть, що магістратура непотрібна!").
Ми знайомі з дитинства, разом навчалися, сиділи за однією партою, разом дали життя трьом неймовірно активним і таким потішним дітям!
Тільки кохати тепер екзотика...
Іноді складно розгадати справжнє почуття, справжню любов з-поміж захоплень, пристрасті, симпатії, складно розгадати сутність почуття - той магнетизм, який діятиме за будь-яких обставин, та віра, яка відчуватиметься інтуїтивно.
Добре, що я її розпізнала...
Це мій есей, мій етюд, моє освідчення людині, яка видалила свою сторінку з соціальної мережі.
Решту скажу наодинці!!!!

P.S. Я цілую світ, у якому ти! Я його розлюбити не в силі!

6 років - чавунне весілля

Дарують все - від чавунних горщечків і до сковорідок.
За латиською традицією - це Горобинове весілля
Горобинове гроно - символ сімейного вогнища. Зберігає любов, оберігає від хвороби. Приносить у родину сина.
Гронами горобини прикрашають вхід у дім.

"На старих фотографіях мертві сміються..."

Iren — Sat, 28 Jan 2012 12:06:21 GMT

Сьогодні роковини смерті нашого з Сергієм однокласника, друга Колі Махині.
Він пішов із життя молодим, красивим, добрим - пішов, не прощаючись. Йому було 26 років. Він назавжди залишиться двадцятишестирічним.
Пишу в день мого народження, бо саме 28 січня Колі не стало.
Хвороба, яку можна було вилікувати, але коштів не було. Важко уявити, що він відчував,усвідомлюючи, що вихід є, але він для тебе закритий, бо ти не бандит, не депутат, не злодій, не президент.
Він був втіленням виняткової шляхетності, порядності.
Він - моє перше, до того ж , взаємне кохання: з 5 до 7 класу у нас була романтична дружба, перші танці на шкільному вечорі, любовні шпаргалки, які зараз заховані у стосі шкільних зошитів, перші хвлювання, ревнощі. Тільки поцілунків не було...
Потім все змінилося, але й далі у нас були приязні стосунки, дружба, ми були сусідами по партах, писали контрольні одного варіанта. Він дуже гарно писав і малював, і ніхто так більше не посміхається, як він посміхався.
А після школи кожен ішов своїм шляхом, але його життя було, як на долоні, декілька разів рятували лікарі, друзі, знайомі. весь час боролися за життя мама з сестрою. Їм найтяжче....
Він дуже хотів жити! Йому так пасувало життя! Його любили і люблять!
Болісно в сто крат від думки, що він мав шанс вижити, але не було грошей на пересадку серця.
http://vk.com/photo133185042_244072626http://vk.com/photo133185042_244072626
Ми маємо жити і за нього! Пам'ятати, що життя непередбачуване, треба цінувати рідних, кожну хвилину життя, бо ми живемо за двох, за трьох, за всіх, кого несправедливо було вирвано із життя. Світла пам'ять....

I Don't Know How She Does It

Iren — Fri, 27 Jan 2012 12:17:23 GMT

Мої роздуми після перегляду фільму.
Це запитання у різних його варіаціях доводиться чути часто.
У нас троє синів, навчання, робота, бізнес-спроби, громадська діяльність...Є амбіції, мрії, є плани, є конкретні дії. Мотивують діти - їх потрібно ставити на ноги, давати приклад для наслідування. Цей стимул є провідним.
У всіх людей всього 24 години на добу, тільки кожен їх по-різному проживає.
Сім'я - це команда, де кожен гравець може розраховувати на підтримку і розуміння. Мені пощастило гарти у надійній команді.
Мені щастить на хороших людей.

Гендерний аспект. У мене є досить потужний імператив, який я собі встановила після вступу в аспірантуру. Він пов'язаний із смаствредженням себе як науковця, жнки-науковця. Це передбачає колосальну роботу - з текстом, джералами, авторами, з собою і над собою; може бути визнання за пророблену роботу, створення іміджу успішної жінки, коло зацікавлень якоївиходить далеко за межі кулінарії, прибирання на прання; утвердження соціальних позицій як викладача, ріст у професійному напрямку. Як цього досягти, паралельно виховуючи трьох дітей, найменшому з яких щойно виповнився рік??????
Питання поєднання сім'ї, дітей з кар'єрою дискусійне, у кожного своя версія і свій формат втілення амбіцій. Жінці важче чи чоловікові? Чоловікові важко біля успішної жінки? Чи біля жінки ,яка трощить стереотипи і працює до 3 ранку? Важко і чоловікові, і жінці, і якщо не буде розуміння, взаємоповаги, тоді немає бажаного результату, тоді не тішить отриманий результат, навіть бажаний.

Що я втрачаю. Сьогодні, в переддень дня народження, різні думки з'являються. Ще й перегляд фільму додав особливого смаку роздумам. Я усвідомила, що за рік пршого рок ужиття Матвія я не зробила жодного запису у альбомі із його досягненнями - перша посмішка, звук, зуб, поведінка...Для Матвія у нас навіть такого альбому немає. Альбоми Назара і Любчика заповнені, читаєш, а перед очима день за днем виринає! Здається, що не з тобою це все відбувалося! У мене пам'ять на деталі: я пам'ятаю всі звершення Матвіюші, але я їх не занотовувала! Чому? Бо в час, коли дитина спить або дає можливість щось зробити, ти працює над навчально-методичними комплексами, статтями, дисертацією, монографією, бланками замовлень, читаєш...Я вже не наголошує, о ми, як і всі земні люди, готуємо, прибираємо, спимо.
Іноді втрачаєш відчуття часу.
Віддаєш час науці, а не дітям. Колись воно відгукнеться.
Замість моря і гір тобі сняться тексти, зустрічі із науковим керівником, цифри, клієнти...гірше, кол перестають снитися сни.
Часом, в кінці дня, ти помічаєш, що забув почистити зуби.
Не можу згадати, коли востаннє були вдвох з чоловіком у кіно.
Кожну годину, відносно вільну, віддаєш книгам, комп'ютеру.
Дуже болісно, коли за один прогріх, забувають про попередні тої досягнення. Ненавиджу бюрократизм.
Жертвуєш здоров'ям, часом, а глянеш на наш політикум, і стає огидно.

"І ні хвилиночки не гаю, а не встигаю..."
Це і є суть життя! Жити, не спати, не жалітися, не опускати рук, використовувати свій потенціал, ризикувати, пробувати, відважуватися, знаходити, втрачати, берегти, любти, радіти, фарбувати, заховплюватися, мріяти, терпіти, сподіватися, розраховувати, співчувати, терпіти (свідома тавтологія), будувати, плакати, доводити, не блазнювати, розуміти, жити, жити, жити!!!!

Мої мрії

Iren — Mon, 26 Dec 2011 10:44:58 GMT

Ніколи не мала звички записувати свої бажання.
Привчила себе досягати, а потім могла десь, на аркуші паперу, який з часом губився, записати те, що збулося, що реалізувалося, чого досягла.
Цього року спробую візуалізувати свої мрії-цілі, можливо, швидше втіляться в життя.

Влітку хочу відвідати МДЦ "Артек" - дивовижний куточок в Україні, який у свій час змінив мій світогляд і допоміг знайти себе справжню у житті. Востаннє була там у 2005 році.

Хочу завершити роботу над навчально-методичними посібниками (приземлені мрія викладача).

Планую поїздку на Шацькі озера - чоловік весь час інтригує. в тих краях не була. Хочеться побачити Україну!

Мрії. які мають матеріальний характер:
1. Нетбук.
2. Кавоварка.
3. Нові шпалери у кімнаті - старі набридли, хочеться змінити колір, принт, настрій.

Мрії про книги:
1. Купити книгу Б.Мозолевськго "Скіфський степ".
2. Купити книгу Л.Костенко "Берестечко".

"Ми живемо отут, на землі, край Чумацького битого шляху..."

Iren — Sat, 24 Dec 2011 21:10:17 GMT

«Вмирати вмієм, по степах гасати.

Але себе не вмієм написати.

У цій страшній великій боротьбі»

(Л. Костенко, «Берестечко»).

Тема цієї літературознавчої монографії тривалий час ставала полем для роздумів доктора філологічних наук, професора Григорія Дмитровича Клочека.

Він не був одиноким у цьому осмисленні, тому що спорадично на сторінках українських наукових видань з’являлися статті літературознавчого, а частіше публіцистичного характеру, у яких образ степу ставав головним об’єктом дослідження. Системної праці, у якій би порушена тема була розв’язана комплексно, бракувало. Під кервіництвом Г. Д. Клочека у грудні 2009 року була захищена автором цієї розвідки дисертація на здобуття звання кандидата філологічних наук за темою «Топос степу в новій українській літературі (Проза)». Уважний і прискіпливий читач відразу відчує змістовий дисонанс у назві монографії і дисертаційного дослідження. Тема – глобальна, вона не вміщалася у рамці дисертації, здобувачу відкривалися нові грані осмислення топосу степу в українській прозі від найдавніших часів і до сьогодення, тому так складно було втриматися у часових межах «нової української літератури» або у жанрових визначеннях, адже українська поезія, у якій художньо моделюється образ степу, не менш значима на смисли і художні відкриття. Підкреслимо, що на початку творчої співпраці із Г. Д. Клочеком тему дисертації було сформульовано масштабніше – «Образ степу в українській літературі (Проза і поезія)», тому виокремлювалася заявлена проблема із площини української поезії і прози.

Аскетичний стиль і вимоги дисертаційного дослідження внесли свої корективи у роботу, представлену до захисту, а поза нею залишилися апробовані статті і неопубліковані праці, які на ризик автора були розміщені у запропонованій монографії (хоч і не всі, на жаль, авторське бачення топосу степу в українській поезії залишається у форматі рукописів).

Ця книга не претендує на вичерпність в осмисленні художнього потрактування топосу степу в українській прозі хоча б через той факт, що феномен степу, попри всі націософські студії, геософські трактати та інші форми вияву наукової думки залишається феноменом – до кінця не розгаданим, майже міфічним з огляду на фактичне неіснування степу прадавнього, того, який найчастіше поетизувався українськими митцями. Навіть якщо через духовну змілілість сучасного чи прийдешнього українця степ як фізичний ландшафт зникне з території України, він повноцінно існуватиме у дискурсі художніх світів національних співців степу.

Тема степу залишається відкритою для пошуків у багатьох інших ракурсах: топос степу в українській поезії, український степ у художньому потрактуванні зарубіжних митців, степ у слові і степ на полотні: порівняльно-типологічні студії, дискурс степу у національній та світовій літературі…

Автор монографії щиро сподівається, що порушена тема і шляхи її інтерпретації знайдуть свого читача. І якщо для іншого дослідника видадуться неповними реєстр письменників (охопити творчість кожного прозаїка, який навіть спорадично звертався до теми степу, було неможливо), тематично-проблемний спектр книги, непереконливість авторських аргументів чи наукової методології, то завжди є можливість відкритого діалогу у будь-яких доступних наукових форматах.

Продуктивністю творчих пошуків, конструктивністю емоційних потрясінь від відкриттів та літературознавчого осмислення феномену степу в українській літературі завдячую науковому керівнику, наставнику і пораднику Григорію Дмитровичу Клочеку.

При майстрах якось легше –

Вони, як атланти,

Тримають небо на плечах,

Тому і є висота…

Ліна Костенко

P.S. Презентація книги відбулася. Монографія вже в руках читачів - науковців, мовознавців, літературознавців, студентів-філологів...друзів.

Я ніколи не відчувала подібного - дуже специфічне почуття хвилювання, коли спостерігаєш, як твою книгу гортають, читають.

Вона не була вистражданою. Це результат свідомої роботи, часом з великим натхненням, іноді без нього, але степ надихав.

Це моя перша книга, за яку, можливо, колись буде соромно - за стилістику, за якийсь коректурний недогляд, світлуватий шрифт, але це звершення. Це результат п'ятирічної праці, літературознавчого осмислення важливої для української нації теми. Ця книга може стати одним із інструментів, за допомогою якого зберігатиметься гуманітарна аура нації. Я щиро в це вірю.

Раджу розпочати знайомство із монографією з післямови - тоді буде зрозумілою логіка автора (чи, як часом здається, її відсутність).

Дитячий майданчик - це розкіш?

Iren — Sat, 15 Oct 2011 19:47:54 GMT

Дитячий майданчик - це розкіш?
У нас троє діток. Назарій і Любомир обожнюють дитячі майданчики, збудовані за сучасними технологіями.

Декілька разів навідувалися у Ковалівський парк, у якому нещодавно з'явилося ігрове містечко, яке є подарунком від майдансерів.

Я від студентів почула, що вартість такого комплексу оцінена сумою 500 тис. грн. Солідна сума. У координатах наших мрій це комфортабельний будинок у приватному секторі, на який ми плануємо збирати кошти, але якщо їх відкладати із зарплатні, то ... ЦЕ ТЕМА ОКРЕМОЇ РОЗМОВИ.

Припустимо, що це ігрове містечко коштує 500 тис. грн
Що в ньому є:
1. Каруселі
2. Цікаві гойдалки-сидіння.
3. Ігровий комплекс.
4. Будиночок з пісочницею.
5. Лавочки.

Чомусь їх замовляли у російського виробника (судячи на нанесеній інтернет-адресі).

Я здійснила моніторинг: виявляється, що є українські виробники подібних конструкцій. я запитала про оптові прайси, умови придбання і ось, які результати.
Це координати виробника, у якого можна придбати аналогічні конструкції.

61057, г. Харьков,
ул. Сумская, 19, оф.2
тел.(057)751-66-86
(057)714-24-41(факс)
(050)327-11-81
www.kinderland.in.ua
www.m-m.com.ua
e-mail : 7142441@mail.ru

Орієнтовний перелік майже аналогічних конструкцій:
1.

Качель пружинная "Ракета"

3 000,00

Спортивный комплекс "Полет"

13 500,00

Игровой комплекс "Альпийская крепость"

8,2х7,0х3,5

54 500,00

Качель двухместная "Трон"

2,4х1,65х2,1

2 300,00

Карусель "Морячок"

1,6х1,6х0,6

5 100,00

Качель пружинная "Крабик"

2 800,00

8 .

Карусель 8-ми местная

1,6х1,6х0,6

4 900,00

Песочный дворик Барби - 1.02

3,0х3,0х2,1

11 900,00

10.

Детская лавка "Ромашка" NEW

0,9х0,4х0,7

700,00

Крім того, є акційні пропозиції: можна замовити комплекс за ціною зі знижкою, наприклад, за 70.000 грн можна придбати пристойний багатоелементний майданчик.

Якщо порахувати, то суму, яку отримали як винагороду за перемогу, можна було витратити раціональніше. Навіть не через банальну економію або здешевлення, а шляхом раціонального розподілу коштів і пошуку оптимального виробника.

Напрошується думка, чи реалізував проект такий потрібний і благородний задум кіровоградської команди?

Якщо влада дбає про малюків кіровоградців, то чи реально виділити з бюджету кошти на розбудову хоча б простих за конструкціями майданчиків біля житлових комплексів, де різко відчувається брак пристосованого для гри місця???

Публіцистика і не тільки....

Iren — Sat, 15 Oct 2011 19:39:44 GMT

Навчальна дисципліна "Публіцистика" дуже парадоксальна і непередбачувана.
Все, що озвучується на парах, як стверджують студенти, далі за аудиторію не потрапляє. Словом не виправити і не змінити ситуацію в Україні, у нашому місті, але...

Якщо проблема озвучена, якщо погляд на неї чітко сформульований і зрозумілий, осмислений на глибинному рівні, і є переконанням, то чи це не результат, не реакція???

Онтологія української публіцистики полягає у тому, що весь публіцистичний дискурс винятково націєтворчий і виконує функцію охоронного модусу. Гуманітарна аура нації вразлива, а слово на українців має вплив. Така наша вдача.

Я щиро вірю, що для більшості студентів заняття з публіцистики допоможуть чітко проартикулювати свої позиції, зорієнтують у сучасному мас-медійному просторі, підкажуть конкретні стратегії руху.

на парах відбуваються дискусії, одкровення, жарти, аналіз, відкриття, які часом приголомшують. Студенти вміють бачити сутність речей і явищ, комплексно аналізують, але кожного разу ми схиляємося до думки, що це не змінить ситуацію на краще. що нам залишається? Вірити, що все змінеться на краще, що сучасна влада олюдніє? Подивімося, що діється в Україні: залякування, тоталітаризація, шахрайство, людиновбивча і антиукраїнська стратегія керування країною - це контури нашої влади. Кому із нею затишно, надійно? Їм у своєму кодлі страшно, вони одини одного ворогами бачать.

Вони визначають наше обличчя у світі. Прикро, що вони.

Смак життя (враження від табору "Чистий простір-2011")

Iren — Sun, 10 Jul 2011 20:29:20 GMT

«….і медіаекологія, й медіаосвіта – це значно ширше коло питань та проблем, аніж просте завдання навчити дітей протистояти інформаційним загрозам»

(Б.Потятиник).

Пошуки нових форматів спілкування, здійснені студентами, викладачіами та небайдужими до проблем сучасного медіапростору, були результативними. Табір, як альтернативний спосіб комунікації, влаштовував своїми евристичними можливостями; психіка, втомлена від міста, навчання і медіа, вимагала автентики природного середовища, відсутності тиску і присутності тиші, яка нагадує про те, що гармонія буття існує.

Місце таборівки – синергія степу, лісу, птаства, запаху трави і квітів, сонця і крничної води. Там час ніби зупиняється (хіба що комарі нагадували про реальність, уособлюючи негативні ознаки сучасних медіа(:).

Місцина викликає тільки позитивні асоціації та емоції (околиці села Чорноліска Знам'янського р-ну Кіровоградської обл.). Тут затишно. Тихо. Природа майже незаймана (занедбаний «дбайливим господарем» став, від якого залишилося мілке блюдце води, нагадує, що люди тут бувають).

Ідея табору – з відстані поглянути на сучасний інформаційний простір – була реалізованою. Змістову частину складали юніти (аналітичні бесіди про проблеми сучасного медіа-простору), які доповнювалися прогулянками до того незнайомими стежками чорнолянського краю, фотополюванням, невимушеним спілкуванням, жартами і, звичайно, приготуванням їжі на вогнищі...

Учасники табору (Наталя Романюк, Таня Пташник, Іра Толкач, Василь Левицький, Іван Коток, Дмитро Кашин, Олена Гурмач, Іра Константінова, Дмитро Шульга, Роман Пикалюк, Сергій Ткаченко) створили потужне інформаційне й енергетичне поле, в якому затишно).

Стосунки визначають все!

Мені не довелося через поважні обставини бути на таборі цілодобово. Але ті години, які вдалося прийсвятити перебуванню і діяльності медіа-кемпу, були продуктивними.

Виникало приємне відчуття дежавю, коли я йшла знайомою дорогою до чорнолянської криниці. Дивне відчуття того, що ці враження, сприйняття, емоції. стан я вже переживала, відчувала, осмислювала... Так, твори Олеся Гончара про степ! тут йшлося про таємничу тишу і музику степу, яку я відчувала простягом цих днів. Тиша, яка врівноважує душевний стан, запахи, які надихають, кольори, які повертають барви життю! Природа велична і небо таке блакитне, що хочеться зупинити час!

Ніщо так не тішить, як спілкування з розумними людьми. Обговорення актуальних проблем сучасного медіапростору спонукали до думки про стрімкі розмахи та розвиток сучасних медіа.

У світі дійсно відбувається семіотичний вибух: експансія інформації багатопланового характеру через найрізноманітніші медіа-інструментарії, що збільшує можливість маніпуляції людською свідомістю.

Якщо відійти від академічності і суто навчального процесу, то цінним досягненням проведеної таборівки є спілкування з однодумцями. Такі формати комунцікації дозволяють відкривати ті якості характеру і мислення, які. можливо, в межах аудиторії було важко розпізнати.

Хтось зробив неймовірні зусилля подолати відносно велику відстань у достатньо некомфортабельних умовах (в перший день був дощ, розмита дорога, важкий рюкзак та страх), для когось було складним витримувати напади невтомних, голодних комарів, але всі усміхалися. спілкувалися, жартували, говорили про серйозне і вічне, намагалися вирішити поставлені проблеми.

Сучасний медіапростір є дискурсивним. Відстань, на яку ми віддалилися від нього, допомогла учасникам поглянути на існуючі формати ЗМІ об'єктивніше. Чистий простір - це метафора, медіаосвітня категорія, якою ми окреслювали для себе бажану якість сучасного інформаційного світу.

Плювати насіння - плювати у криницю - плювати у душу

Iren — Mon, 16 May 2011 20:59:44 GMT

Насіння соняшникове - дивовижний лакмусовий папірець для виявлення коефіцієнту людяності, порядності, морально-етичних норм.

З-поміж людей, які полюбляють цей вид продукту, є студенти: молоді люди, амбітні, креативні, повні сил і мрій, але з дивними нахилами до аморальних проявів поведінки.

Звичайно, вживати насіння не є забороною, доведено, що користь від соняшникового насіння є, але чому молода, амбітна людина, майбутній педагог чи юрист, харкаючи насіння під гуртожитком, не викликає позитивних емоцій?

Щовечора, коли весна вже перегукується з літом, студенти всіляко доводять свою безкультурність і нахабність.

Здається, нічого складного: купив смажене насіння, взяв паперовий стаканчик, зерня їси, а решту - складай у стакан ,потім викинеш. П'ятирічні діти роблять зауваження, а для студентів факультету іноземних мов байдуже. Хіба вони вдома на підлогу лузкають?

Це деталь із навколишньої дійсності, але яка красномовна. Змілілі душі, приземлені бажання, недалекоглядність поглядів...

Де гарантія, що вони зможуть маленьку дитину навчати бути порядною людиною, якщо для них є незрозумілими абсолютно прозорі, елементарні правила поведінки в соціумі?

Смажене насіння, шкаралупа від нього поряд із гламуром і стійким запахом парфумів - чим не оксюморон сучасного життя?

Що мене дратує

Iren — Fri, 29 Apr 2011 16:01:36 GMT

Коли люди не вітаються, йдучи повз тебе, дивлячись у твій бік.
Не люблю зверхності.
Ненавиджу брехливих людей.
Зневажаю зрадників.
Боюся лукавих.
Не схвалюю лицемірства.
Чиню опір ліні і песимізму.
Не люблю іронізувати, але по-іншому не отримується.
Не розумію людей, які не знають, чого вони хочуть від життя.
Відмовка про те, що зламався комп'ютер перед захистом проекту чи доповіді, вже викликає сміх.
Студент, який не з'являється на заняття і на питання "Чим ви займаєтеся в житті?" відповідає "Нічим".
Люди-спекулянти викликають огиду. Жалість уміють викликати, спекулюючи своїми хворобами, дітьми, роботою і т. п., а не спроможні виправдати довіру у людську чесність і порядність.
Хабарництво, до якого змушують.
Приниження.
Дратують люди "з кришою", які всіляко демонструють свою зверхність і владу.
Так огидно бути хабарником без хабара!!!!