«Вмирати вмієм, по степах гасати.

Але себе не вмієм написати.

У цій страшній великій боротьбі»

(Л. Костенко, «Берестечко»).

Тема цієї літературознавчої монографії тривалий час ставала полем для роздумів доктора філологічних наук, професора Григорія Дмитровича Клочека.

          Він не був одиноким у цьому осмисленні, тому що спорадично на сторінках українських наукових видань з’являлися статті літературознавчого, а частіше публіцистичного характеру, у яких образ степу ставав головним об’єктом дослідження. Системної праці, у якій би порушена тема була розв’язана комплексно, бракувало. Під кервіництвом Г. Д. Клочека у грудні 2009 року була захищена автором цієї розвідки дисертація на здобуття звання кандидата філологічних наук за темою «Топос степу в новій українській літературі (Проза)». Уважний і прискіпливий читач відразу відчує змістовий дисонанс у назві монографії і дисертаційного дослідження. Тема – глобальна, вона не вміщалася у рамці дисертації, здобувачу відкривалися нові грані осмислення топосу степу в українській прозі від найдавніших часів і до сьогодення, тому так складно було втриматися у часових межах «нової української літератури» або у жанрових визначеннях, адже українська поезія, у якій художньо моделюється образ степу, не менш значима на смисли і художні відкриття. Підкреслимо, що на початку творчої співпраці із Г. Д. Клочеком тему дисертації було сформульовано масштабніше – «Образ степу в українській літературі (Проза і поезія)», тому виокремлювалася заявлена проблема із площини української поезії і прози.

          Аскетичний стиль і вимоги дисертаційного дослідження внесли свої корективи у роботу, представлену до захисту, а поза нею залишилися апробовані статті і неопубліковані праці, які на ризик автора були розміщені у запропонованій монографії (хоч і не всі, на жаль, авторське бачення топосу степу в українській поезії залишається у форматі рукописів).

Ця книга не претендує на вичерпність в осмисленні художнього потрактування топосу степу в українській прозі хоча б через той факт, що феномен степу, попри всі націософські студії, геософські трактати та інші форми вияву наукової думки залишається феноменом – до кінця не розгаданим, майже міфічним з огляду на фактичне неіснування степу прадавнього, того, який найчастіше поетизувався українськими митцями. Навіть якщо через духовну змілілість сучасного чи прийдешнього українця степ як фізичний ландшафт зникне з території України, він повноцінно існуватиме у дискурсі художніх світів національних співців степу.

          Тема степу залишається відкритою для пошуків у багатьох інших ракурсах: топос степу в українській поезії, український степ у художньому потрактуванні зарубіжних митців, степ у слові і степ на полотні: порівняльно-типологічні студії, дискурс степу у національній та світовій літературі…

          Автор монографії щиро сподівається, що порушена тема і шляхи її інтерпретації знайдуть свого читача. І якщо для іншого дослідника видадуться неповними реєстр письменників (охопити творчість кожного прозаїка, який навіть спорадично звертався до теми степу, було неможливо), тематично-проблемний спектр книги, непереконливість авторських аргументів чи наукової методології, то завжди є можливість відкритого діалогу у будь-яких доступних наукових форматах.

             Продуктивністю творчих пошуків, конструктивністю емоційних потрясінь від відкриттів та літературознавчого осмислення феномену степу в українській літературі завдячую науковому керівнику, наставнику і пораднику Григорію Дмитровичу Клочеку.

При майстрах якось легше –

Вони, як атланти,

Тримають небо на плечах,

Тому і є висота…

Ліна Костенко

P.S. Презентація книги відбулася. Монографія вже в руках читачів - науковців, мовознавців, літературознавців, студентів-філологів...друзів.

Я ніколи не відчувала подібного - дуже специфічне почуття хвилювання, коли спостерігаєш, як твою книгу гортають, читають.

Вона не була вистражданою. Це результат свідомої роботи, часом з великим натхненням, іноді без нього, але степ надихав.

Це моя перша книга, за яку, можливо, колись буде соромно - за стилістику, за якийсь коректурний недогляд, світлуватий шрифт, але це звершення. Це результат п'ятирічної праці, літературознавчого осмислення важливої для української нації теми. Ця книга може стати одним із інструментів, за допомогою якого зберігатиметься гуманітарна аура нації. Я щиро в це вірю.

Раджу розпочати знайомство із монографією з післямови - тоді буде зрозумілою логіка автора (чи, як часом здається, її відсутність).